Музей просто неба «Обереги України» вікно між минулим і майбутнім

Творення нової культурної платформи Маріуполя є однією із програмних цілей стратегічного розвитку міста «Маріуполь: стратегія 2021». Серед проблем культурного життя міста привертає увагу брак символічних об’єктів та знакових місць. Втім, монументальна скульптура з давніших часів і до сьогодні успішно вирішує завдання конструювання міського простору. Не випадково, представники органів міського самоврядування поставили перед собою завдання змінити кількість культурних об’єктів під відкритим небом із семи, що були наявні в місті станом на 2016 рік, до шістнадцяти. Це складне завдання, але воно знаходить підтримку у мешканців міста, оскільки в Маріуполі існує значний соціальний попит не тільки на новий бренд, а й на нове «обличчя» міста. Своєрідною відповіддю на соціальний запит є проект музею просто неба «Обереги України».

Реалізація масштабного художнього задуму може стати знаковою культурною подією в житті міста, позаяк основною метою проекту є залучення вітчизняних майстрів з різних куточків України до створення металевих інсталяцій, в яких би поєдналися архаїчна символіка з сучасним мистецьким баченням. Саме в цьому сенсі монументальні скульптурні твори могли б візуалізувати ідею зв’язку між минулим і майбутнім, а розміщені в Маріуполі і Старому Самборі стати символічними оберегами країни в цілому. Цікавим є задум авторів – створити своєрідний музей просто неба, що дозволить перетворити експонування мистецьких творів з одноразової події культурного життя міста на довготерміновий позитивний «порядок денний», оскільки музей здатний посісти важливе місце в ландшафті міста. У підсумку, музей сучасної української монументальної скульптури доповнить існуючі в місті центри художньо-мистецького життя і стане складовою нової інфраструктури гостинності, яка наполегливо і послідовно розвивається міською владою.

Розробники та виконавці проекту ‑ Маріупольська організація Національної спілки художників України (голова – Сергій Бараннік), громадська організація «Колегіум Анни Ярославни Схід» (голова –  Вікторія Гордієнко ), партнери ‑ Маріупольська та Старосамбірська міські ради. До реалізації проекту, що здійснюється за підтримки Українського культурного фонду, залучені як досвідчені майстри, так і молодь. Авторів не обмежували ані стилістично, ані змістовно. Кожен з них мав можливість представити своє бачення, авторський стиль виконання відповідно до власних уподобань. Втім матеріал, з якого виконувалися конструкції, об’єднує всі твори в єдине ціле. І це символічний матеріал для міста металургів – це листовий метал. Металічні інсталяції – світовий тренд останнього часу, що дозволяє місту долучитися до світових арт-тенденцій в галузі пластичних мистецтв.

Що здатне стати символом сьогодення? Який символ є уособленням сили, оберегом у нашій складній ситуації? Пошук відповідей на ці питання ‑доволі складне завдання, і єдиної правильної відповіді не існує. Не випадково, що є різне бачення у кожного з авторів. Для В’ячеслава Гутирі та Сергія Полуботька – це зв’язок з предками, що стає запорукою вкоріненості нашої культури. Не випадково триптих В. Гутирі «Міф» викликає асоціації зі скіфською пектораллю, а використання природних матеріалів (кам’яний постамент) надає композиції історичності. Проект С. Полуботька «Баба» ‑ це нове тлумачення образу праматері усього живого, що викликає прямі аналогії зі скіфськими монументальними скульптурними творами. Для молодого скульптора Олени Додатко (скульптура «Вікна») символом зв’язку між внутрішнім простором оселі та навколишнім світом стає вікно ‑ своєрідне око, що формує точку світобачення кожної окремої людини. Християнським символом захисника для Вадима Ланового («Покрова») та Костянтина Синицького («Злука») стає образ Берегині, Оранти, знаковою постаттю для Євгена Овчаренко є Архангел Михаїл, як уособлення протидії насильству, пороку, невігластву і ненависті. Не випадково, майстри звертаються і до традиційної християнської іконографії. Образам означених інсталяцій притаманна семантична насиченість двовимірних композицій.

Традиційні фольклорні символи кола (коловорот, сонце) та квадрата (гармонійність світобудови) стають композиційною основою скульптурного твору «Млин» Василя Татарського. Поєднання щільних та перфорованих поверхонь створюють ілюзію руху, втілюють ідею плинності часу. Цікавим варіантом втілення образу рідного міста та знакових для нього подій стають композицій Володимира Харакоза «Рятівники» та Даніїла Немировського «Дар». В цілому, всі представлені для експонування композиції створюють різнобарвний та неординарний художній матеріал, який вимагає розташування в міському просторі, оскільки в ландшафтному експонуванні проект музею, як цілісного арт-об’єкту, набуде і сенсу, і художнього змісту.

Сьогодні образ міста створюється із вікон потягів, що прямують до міського залізничного вокзалу вздовж промислових гігантів – металургійних комбінатів, із вікон транспортних засобів відчувається ритм великого індустріального міста, із вікон багатоповерхівок відкривається його різнобарвна панорама. Але індустріальні виміри цього пейзажу не завжди гармонійні до людського виміру існування. Тож, заснування паркового музею сучасного монументального українського мистецтва є безпосереднім внеском художньо-творчої інтелігенції в творення нового людського виміру міста. Перебуваючи у такому просторі (локусі) людина набуває можливості не тільки змінити ритм свого пересування у міському просторі, а зміст самих композицій українських митців дозволить їм замислитись над вічними речами, без яких людське існування втратило би свій суто людський вимір. Більш того, у матеріалі представлених композицій вічні символи простору і часу поєднуються із стихіями вогню, води, землі, які створюють нову атмосферу міста, через «вікна» якого можна зазирнути в майбутнє і подивитись в минуле.

Нарешті, беззаперечно, що при обранні міста розташування музею сучасної української монументальної скульптури опен-ейр важливо врахувати принципи універсального дизайну та забезпечити доступність арт-об’єктів. Варто пам’ятати, що книга живе, доки її читають, картина, доки на неї дивляться, музика, доки її слухають. Монументальна скульптура від своїх джерел є унікальним арт-об’єктом, який має бути осяжним для зору, саме це «вдихає життя» у авторський задум, і скульптура починає жити власним життям, стаючи частиною міського простору.

Зрозуміло, що творення нової культурної топології є складним завданням, яке потребує уваги, витрат. І зиск від нього ніколи не є короткотерміновим. Але альтернативою розвитку культурної інфраструктури міста є неконтрольована індустріальна стихія, що здатна перетворити його з «міста для людей» на промисловий майданчик.

 

 

Галина Батичко, кандидат мистецтвознавства, доцент, завідувач кафедри культурології та інформаційної діяльності МДУ

Степан Янковський, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології та інформаційної діяльності МДУ